Анастасія Луцан
15 листопада 1929 р. с. Пили Жовківського повіту Львівського воєводства
Зв'язкова ОУН, репресована
Біограма
Народилася 15 листопада 1929 року в селі Пили Жовківського повіту Львівського воєводства (тепер Жовківського району Львівської області) у сім’ї Степана та Горпини Перепелиці.
Старший брат Анастасії - Микола, 1926 р. н., долучився до українського визвольного руху в 1943 році. 1944 року його разом з ще одним невідомим повстанцем зі села Борове замордували в лісі більшовики.
Анастасія була зв’язковою ОУН, збирала харчі для повстанців, організовувала ночівлю, переводила по зв’язку упівців на інші села, переносила “штафетки” (підпільні записки). Заарештована 1946 року органами НКВС. Утримувалась в тюрмі міста Жовкви протягом пів року, де з нею проводили допити та очну ставку. Звільнена у зв’язку з відсутністю доказів. Виселена у 1950 році разом з матір’ю і чоловіком Тимофієм Луцаном, 1926 р. н., у місто Комсомольськ-на-Амурі (Хабаровський край, РСФСР). Під час етапування у вагоні поїзда вона народила дитину. На засланні працювала в пекарні, а чоловік на лісоповалі. У 1958 році подружжя переселили у місто Абакан, Хакаської АРСР. Повернулась у рідне село 1960 року, де проживає досі.
Спогади
| Оповідач: | Анастасія Луцан |
| Місце запису: | с. Пили Жовківського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 5 вересня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Ольга Галабурда, Марія Гілевич |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
В мене все боївка була, з Волиня приходили хлопці.
Інтерв'юєр: В вас вдома завжди?
Завжди вдома були. Я ходила збирала збірку по хатах і їм давала. Дуже бідні були, їх воші їли.
Інтерв'юер: А скільки тих хлопців було в тій боївці?
Десять. Я ті штафетки переносила з села до села, вже нема тих жінок, шо я їм давала, такі штафеточки маленькі.
Інтерв'юер: А де ви їх ховали?
А я носила і такво в разі шось, то я мала кинути, то я несла в руці. В разі шось, то я зара кинула. А вночи прийшла боївка, я мусіла вночи йти з ними вперед. Вони казали як в разі москалі, то казали кликати корову: "Хойці на-на-на".
Інтерв'юер: То ви переводили хлопців?
Та.
Інтерв'юер: А пам’ятаєте, шо хлопці були в партизанці, але вони так постійно по селі ходили, були тут в селі, мається на увазі. Шо люди їх впізнавали, знали їх?
То вже до мене ся не касало. Мене ся касало, шо я збірку зібрала і дала і мене то більше нічо не обходило і хлопців перевела і ту штафетку.
Інтерв'юер: А ранених куди зносили?
То ранених зносили, були, там такий паток був, там на патку була та Майстриха. Я забула як вона ся називала. Там до неї хлопців, там була криївка, бо я гет носила те їдзеня.
Інтерв'юер: А то її прізвище Майстриха?
Нє, то то так взивали Майстриха.