Іван Попович
15 лютого 1922 р. с. Петранка Калуського повіту Станіславівського воєводства
25 лютого 2021 р. с. Петранка Калуського району Івано-Франківської області
Стрілець УПА, псевдо "Гінтай"
Біограма
Народився 15 лютого 1922 року в селі Петранка Калуського повіту Станіславівського воєводства (нині Калуського району Івано-Франківської області) в багатодітній родині.
У 1944 році разом з кількома друзями приєднався до Української повстанської армії. Три місяці проходив військовий вишкіл, отримав псевдо "Гінтай". Належав до боївки, в складі сотні "Бея" (Казимира-Ярослава Яворського). Сотня входила в курінь "Заграва" під командуванням "Ромка" (Романа Мончаківського).
Протягом трьох років Іван Попович перебував з сотнею в лісі. Брав участь в бою УПА з радянськими каральними загонами у лісі біля села Церківна (урочище Підцапове) 11 грудня 1945 року (зі спогадів Івана Поповича у 1946 р.). Зі свідчень очевидців - того дня загинуло понад 200 більшовиків, в тому числі два представники керівного складу. Втрати повстанців: 18 загиблих і 6 поранених, серед них сотенний "Бей".
Згодом Іван Попович змушений був повернутися додому. Після поранення командира Бея його боївку розпустили. Після повернення до рідної хати "Гінтай" переховувався на горищі в стодолі. Таким чином зумів уникнути арешту. Після перебування в лісі, через часте переохолодження мав проблеми зі здоров'ям.
Після проголошення Незалежності України у 1991 році брав активну участь в національно-патріотичному житті Рожнятівщини.
Помер 25 лютого 2021 року у селі Петранка.
Спогади
| Оповідач: | Іван Попович |
| Місце запису: | с. Петранка Калуського району Івано-Франківської області |
| Дата інтерв'ю: | 28 червня 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Ольга Галабурда, Юлія Шелеп |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Як прийшов додому і воду смо перебрили, ту Лімницю і відтоди мене заболіла нога. Я ранений не був, а від перестуди і додому прийшов не чув нічого, аж потому зачила пухнути, пухнути. Від переморожень, тай там може перестудив. Нераз був у студі, було 30 градусів морозу. Ті чоботи, ті онучки, як зайшли у воду такво, та й смо брили. Та й того я ше тримав, він троха нищий був, менший я його мусів придержувати, бо його вода вже брала. Та й смо перейшли на той бік, та й поскручували. Та ше сі дивим, бо москалі можут, гадаюси побудилисі, ті шо спали. А він там як стрілєв, тай на коні, тай би нас полапали, були би побили… Загріті у воду студенну залізли отакво, бридем, бридем та й сі тримаєм їден за другого та й так пересуваєм. Но але так було 15 метрів, може 20 перейти на той бік. Юсмо перейшли та йшли, а воно вище знов вода, але там вже менша. Та й вже смо том меншом перебрили та пішли аж на гору. Тай я його відправив, та й дали смо здоров, а він зе мном вже прийшов.