
Іван Сич
17 січня 1924 р. с. Войславичі Сокальського повіту Львівського воєводства
8 січня 2017 р. м. Сокаль
Член ОУН, стрілець УПА, псевдо “Касіян”, політв'язень
Біограма
Народився 17 січня 1924 року у селі Войславичі Сокальського повіту Львівського воєводства (нині Червоноградського району Львівської області) у сім’ї Марії (з дому Дак) та Григорія Сича.
Іван Сич став очевидцем ворожнечі між українцями та поляками, що проживали у Войславичах, був свідком пацифікації та утисків українців польською владою.У 1939 році приєднався до ОУН в рідному селі, що нараховувала вже 70 членів. Йому навіть довелося відвідати з’їзд ОУН, що відбувся в лютому 1940 року у місті Белз.
У липні 1944 року Іван Сич з кількома односельцями приєднався до лав УПА та потрапив до сотні “Романа”. Юнак пройшов військовий вишкіл у селі Гільче. Згодом сотня “Романа” та ще декілька сотень приєдналися до новосформованого куреня “Гайдамаки” під проводом Василя Левочка (“Юрченка”).
Наприкінці серпня 1944 р. брав участь у невдалій переправі куреня через річку Західний Буг на вишкіл у Порицькі ліси, що на Волині. Повстанці потрапили в оточення загонів НКВС. Після кількаденних боїв курінь розбили, сотня "Касіяна" вирвалася з оточення і повернулась додому. Пізніше виявилося, що командир куреня УПА Василь Левочко-"Юрченко" – окружний референт ОУН Холмщини – завербований агент НКВС. У серпні 1945 року упівці його вбили. Вдома Іван Сич продовжував підпільну діяльність в організаційній сітці ОУН: копав бункери, заготовляв харчі.
Під час облави солдатів Війська Польського 18 січня 1946 року був схоплений у рідному селі Войславичі. Івана Сича утримували в тюрмах Варяжа, Грубешева, Холма. Вдома залишилась дружина і син.
Після кількох місяців допитів і тортур польська комуністична влада засудила його за участь у національно-визвольній боротьбі на 15 років ув’язнення (згодом термін було зменшено до 10 років). Відбував покарання у тюрмах Любліна та Щецина.
Вийшов на волю 1956 року. Після звільнення проживав у Польщі. 1986 року написав спогади, які надіслав до Українського архіву у Варшаві. Працю відзначили головна управа Об'єднання українців у Польщі, редакція тамтешньої газети "Наше слово", Літературний інститут у Парижі.
У квітні 1987 року повернувся у ще радянську Україну. Працював на заводі хімічного волокна в Сокалі. Одружився з медсестрою Валентиною, молодшою на 7 років. У 1990-х роках вони разом брали активну участь у національному відродженні: перепоховання загиблих упівців, освячення могил воїнів УПА, відновлених повстанських криївок. Написав і видав власним коштом книгу спогадів "Трагічне і правдиве". Помер 8 січня 2017 року.
Спогади
Оповідач: | Іван Сич |
Місце запису: | м. Сокаль |
Дата інтерв'ю: | 27 червня 2014 р. |
Інтерв'юер: | Юрій Пуківський |
Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
А та молодша Оля, то сі зв’язала з молоддю нашою і вчила нас вправ, представлень. То на вправах я був пам’ятаю в першім ряді, бо найменший. То було в 37-му році, в 37-му році.
І вони зробили, значить вона зробила великий фестиваль в нашому селі. То з Литовежа спровадили оркестру 12-особову, духову. І ми хлопці співали: "Нумо ж браття до зброї, най лиш погуляти" і "Як з Бережан до Кадри". То з топірцями ми, щоб вправи тії робили, так як треба було туда і туда. А дівчата – "Ой серпане, серпаночку" і "Ой у лузі червона калина", вони з вінками робили вправи. А та оркестра грала і так далі.
Пізніше хлопці поставили триповерхову вежу. То тут єдна хлопець, другий хлопець на мені і третій ще був на йому, хлопці добре вишколили нас. Ну й таке було, там зав’язали очі, горшки били. Обертали їх і коли над один горшок був, а він туда брись, а люди сміються, бо непопав, таке веселля було. В мішку біги такі були, як мож в мішку, а тут сі тримав. А то кілько, такого крока зробить, більше нє. Треба було спритно робити щоби сі видерти наперед. То там цезорик (ніж.- Ред.) був, пояс був і лампа на батарейку.