Тамара Криштальська
15 січня 1926 р. с. Милятин Володимирського повіту Волинського воєводства
30 червня 2020 р. м. Горохів Горохівського району Волинської області
Членкиня "Юнацтва" ОУН, районова провідниця юнацької жіночої сітки ОУН, зв'язкова УПА, псевда "Мотря", "Зевіна", "Дора", політув'язнена
Біограма
Народилася 15 січня 1926 року в селі Милятин Володимирського повіту Волинського воєводства (нині Володимирського району Волинської області), в сім'ї Якимини Іщук та Івана Ємчика.
Тамарин дідусь, Давид Іщук бувши заможним господарем, зазнав репресій, його разом з сім'єю було розкуркулено. Дядько Тамари Криштальської Григорій Іщук був засуджений за приналежність до українського націоналістичного підпілля. Мама Тамари працювала вчителькою, навчалася в гімназії в Маріуполі. Далі продовжила навчання в гімназії в Луцьку. під час нацистської окупації старшого брата Тамари Ігоря вивезли на примусові роботи до Третього Райху.
У 1942 році Тамара Криштальська приєдналася до "Юнацтва" ОУН. Після проходження ідеологічного вишколу склала присягу на вірність Україні. Згодом було сформовано жіночу сітку ОУН, куди доєдналася й пані Тамара. Згодом стала районовою провідницею жіночої юнацької сітки ОУН. Виконувала доручення Проводу, обов'язки зв'язкової УПА, під псевдами: "Мотря", на честь бабусі, "Зевіна" та "Дора". Виходила на "зв'язок" у Володимирі, Ковелі та Іваничах. Згодом організувала таємний шпиталь на Поліссі. Перейшла на нелегальне становище, переховувалася.
Заарештована 22 лютого 1945 року. Упродовж чотирьох місяців жінку утримували під слідством у в'язниці в Луцьку. У червні 1945 року засуджена судом "трійкою" (за наявності свідків) до 15 років ув'язнення у виправно-трудових таборах ГУЛАГу і п’яти років позбавлення громадянських прав за ст. 54-1-а, 54-11 КК УРСР (згодом термін покарання зменшено до 10 р. ВТТ). Далі переведена до в'язниці у Харкові. Покарання відбувала у Воркуті, Комі АРСР. У 1955 році переїхала до Кемеровської області на спецпоселення до батьків. (Родичів жінки депортували до міста Прокоп'євськ в рамках каральної операції "Захід" через приналежність доньки до підпілля. Додому повернулися у 1966 р. Матір Тамари після звільнення емігрувала до Канади).
У 1956 році Тамара Ємчик вийшла заміж за підпільника Василя Криштальського. У 1969-му колишня підпільниця з сім'єю замешкали у Кривому Розі. У 1986 році сина подружжя Криштальських мобілізували для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Згодом він помер внаслідок онкозахворювання. Залишив дружину і доньку.
У 2011 році Тамара Криштальська перебралася до Горохова, де мешкала до кінця життя.
У 2015 році поховала чоловіка.
Померла 2020 року.
[Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe"]
Спогади
| Оповідач: | Тамара Криштальська |
| Місце запису: | м. Горохів Луцького району Волинської області |
| Дата інтерв'ю: | 2 квітня 2019 р. |
| Інтерв'юер: | Юрій Пуківський, Марія Гілевич |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інт.: Але ви народилися не тут?
Ну, майже в Горохові, батько мій оце звідси, коріння горохівське. От. Ну, так як мама тоже вчителювала після. Оце ж в першу тую війну, в 14-му році їх евакуювали туди, в Донецьку область. Як вона називалось тоді? Це було вже випало з голови. От.
Ну, мама поступила в Маріупольську гімназію, в Маріуполі. Мама там закінчила два класи, а потім вже як ото сказали, що в 20-му році, вже хто хоче виїжджати, то виїжджайте, бо буде закриватися границя тут по Збручу, польсько-радянська. Ну і мої дідо з бабунею виїхали сюди, бо мали господарство тут в селі недалеко. От, а мама ще поступила в Луцьку гімназію. Ще два роки там провчилася. Її направили, тут є село, межує з Львівською областю, Сокальським районом, Підбереззя. То єсть Милятин, так є, що Милятин до Волинської області, а там Шарпанці вже, Лучиці, Шарпанці. То ми так дуже дружили колись з тими селами. О, і маму направили сюди вчителювати, в Милятин. Закінчила гімназію. От, але недовго, півтора року проучителювала і з Тернополя прислали поляки свою вчительку.
Хоть була початкова тільки школа, до четвертого класу. І так я тоді народилася, там в мене був ще старший брат з 23 року, але він тоже... Тоді було за польських часів, була тільки в Сокалі українська гімназія. От і він там вчився. Вчився до другого класу, а вже в третьому класі ми з цього Милятина переїхали сюди в Горохів, побудувалися і він переїхав сюди. Тут закінчив тільки щитайте рік, бо в 39-му році оце війна. Ну, але він після закінчення, майже всі хлопці, ті, що вчилися в гімназії, з якого там 36 року по 37, 38 по 39-й, ну, вони всі оволоділи іноземною мовою, як тільки оце німці прийшли в 41-му році, то вони стали перекладачами. Мій брат був перекладачем такого старшого вже мужчини. Він працював, уряд праці був тоді, як забирали ото на роботу в Німеччину, то їздили по селах, розприділяли, от мусили декого ставити, декого це от таке.
В цей час, ну, за цей період в 39-му. Це ж щитайте, 1 вересня війна началася, німець на Польщу напав. От так ми, так я тоді закінчила вже сім класів. Я вже в 39-му році, оце в серпні місяці здавала екзамен у гімназію. Тут ще в нас чотири дівчини було, українці. Ми побігли вечором, вивісили списки, хто здав екзамен. Ніхто не здав. А ми знаємо, що ми здали.
Дивимося, в нас списків, не в списках немає. Що ж такоє? То вже було то пізно. То ми на другий день побігли в секретаріат там. Вона нас питає: "А в яку ви церкву ходите?". Кажу: "В свою, українську церкву ходимо, в православну церкву". Бо тут був костьол, був великий костьол, гарний дуже. Під час війни упала тая... розколовся. Тепер почта на тім, на тому ґрунті.
Ми кажемо, що ми здали екзамен. Ми ж здали. А вона нам каже: "Будете ходити, до костьола - будете ходити в гімназію". От, то ми так плакали тоді, але нічого. Вже першого числа щось заметушилися.
Через пару днів, певне через тиждень вже отут по цій головній дорозі коло нашої хати, там от вже біженці появилися. Ну, тоді такого транспорту ж не було. Машини, підводами більше. От з дітьми діти кричать: "Млека, млека хцем, хлеба". Ну, виносили, люди виносили, от.
Потім через якийсь час сказали: "Зараз буде їхати той маршал Ридз-Смігли". Ну, після Пілсудського став, коли Пілсудський помер, в 35-му році помер Пілсудський, бо ми... Тільки ж святкували за Польщі 3 мая - тшецєго мая. О, і зараз через пару днів нас тут знов зібрали і вже оце ж похорони були того Пілсудського, то я прямо пам'ятаю.
Інт.: А пам'ятаєте, як той похорон відбувався? Ну, як то було?
Ну не тут же похорон, а ніби така була жалоба. Та жалоба, жалоба така. Тут пройшлися перед костьолом, пройшлися і до могилок. Тут такі великі могилки були. Все. Ну і все.
Інт.: А того 3 мая, то як святкували?
Ну, весело святкували 3 мая. От ще тоді він певне живий був. Не знаю, чи він 12-го помер, чи якого травня, не знаю, вже забула. Тут мужчина є такий трохи молодший від мене, певне на чотири роки, то він то наче тоже пам'ятає, але тоже пам'яті вже немає. Ну і все і тут.
А тут уже 17-го вересня і зайшли війська сюди до нас, 17 вересня. То таке ж свято було. Скільки років святкували. А в нас отут ви ж перший раз в Горохові, перший раз? Туди так в центр їхати, каплиця була така. От і дорога, то дорога зі Львова, потім іде дорога з Берестечка сюди до центру. Потім йде дорога з півночі, з Луцька сюди. О, Ковель, Луцьк. Отакі дороги.
Ну і сказали, що вже ось-ось радянська армія йде. Так ми ж, ну скільки це було мені? 15 років певне. Ні, ще не було 15, 14 років, в 39-му році. Бігали туди, до там каплиця така на такому пагорбку, вона стояла та каплиця.
От ми ото полягаємо же ж будемо, чекаємо. Бо кажуть свої, то ж свої звідси українці свої. То ж ми три дні вибігали там. Кінець кінців, як ми їх побачили в тих будьоновках, в тих шенелях, страшні, запиляні такії.
А транспорт який? Коні. Коні замучені, коні на них упряжа такая вся в вузлах якихось, ну, сильної не було... Ото тобі родичі наші, родичі.
Ну, а тут зразу школу організували. Тут зі всіх сів вже тепер не було місця, бо я не знаю, по скільки учнів сиділо в тих класах. От і багато чого, бо вже поляки відступили, прислали цих зі східної України. І так ми прожили до 41 року.
Ну 41 року війна началась.
