Михайло Олійник
6 червня 1929 р. с. Молодинче Стрийського повіту Станіславівського воєводства
20 серпня 2017 р. м. Ходорів Стрийського району Львівської області
Зв'язковий УПА, псевдо "Вітер", художник
Біограма
Народився 6 червня 1929 року у селі Молодинче Стрийського повіту Станіславівського воєводства (нині Стрийського району Львівської області) в сім'ї Теодора Олійника та Юстини Хомусяк. Окрім Михайла в сім'ї було ще двоє синів - Іван (1924 р. н.) та Павло (1932 р.н.).
Частим гостем в домі був батьків двоюрідний брат - Петро Олійник (1909-1946 рр.) на псевдо "Еней" (майор УПА та командир УПА-Північ). Родина Олійників активно підтримувала українське національне підпілля.
Михайла змалку виховували в патріотичному дусі, юнак мав хист до малювання. Протягом 1942-1943 років навчався у Львівській мистецько-промисловій школі. У 1944 році Михайло Олійник приєднався до українського визвольного руху. Спочатку писав антирадянські листівки та малював карикатури. Згодом до завдань додалося перенесення таємних записок. Зв'язковий отримав псевдо "Вітер", працював під керівництвом Івана Левицького на псевдо "Чепурко".
У 1947 році Михайло з братом Павлом вивісили синьо-жовтий прапор біля дислокації радянського гарнізону.
Після Другої світової війни Михайло Олійник працював агрономом у Ходорівській МТС, головою колгоспу, інспектором по якості продукції. Вийшовши на пенсію, повернувся до малярства, писав вірші, тексти пісень. Михайло брав активну участь у громадському житті Ходорова – співав у церковному хорі, народній хоровій капелі "Мрія", допомагав у будівництві церкви Св. Володимира й Ольги.
Спогади
| Оповідач: | Михайло Олійник |
| Місце запису: | м. Ходорів |
| Дата інтерв'ю: | 19 травня 2016 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Гілевич, Роксолана Попелюк |
| Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
До нас приходив все батьків брат двоюрідний Олійник «Еней» Петро Васильович, а мій тато Олійник Теодор Павлович, то було три брати, а ще був Михайло. І вони мене тоже брали і вчили українських пісень, патріотизму вчили.
Мене брав «Еней», він був такий на два метри високий, Петро Васильович, брав мене на шию і так зі мною ходив по хаті, а я головою до стелі, бо то були маленькі хати тоди. І він мене вчив і то все.
І так мене навчили патріотизму, що я в другому класі «за Польщі», взяв… То було «Пламичок» польський (дитячий журнал,- Ред.), там було якраз свято 19-го березня, то є Пілсудського, день Пілсудського, Йосипа Пілсудського. І вони туди привісили «Пламичок» в коридорі, а була вчителька з Варшави, вона по-польськи все хотіла. А я взяв і той «Пламечок» помастив чорнилом, таке антраментове, то з олівця робили чорнило, помазав, помазав. Тоді вона подала в поліцію в постерунок (відділ поліції,- Ред.) там був в Бортниках. Перше мене там била по тім, по руках. Ну не так била лінійкою, як я кричав сильно, щоби сі усі сміяли.
Але так, щоб я... То в березні ще було замерзло, а коло нас є така річка перед хатою, потік. І вона Калинівка називається, бо вона з калинового гаю відпливає. І дивлюся, то вже перед вечором, йде до мене постерунковий, такий пас о тут во, на востру з багнетом, пішов до хати. А я вже зрозумів, що по мене. Я втік до свого хресного батька і там пересидів. А він там з татом поговорив, сказав, що десь пішов, хто знає, коли він прийде. І він пішов додому на постерунок, сказав, що він мене не застав.
На другий день закликали начальника поліції. Був Геллер, то він був сам австріяк, а тато мій колись вчився у Відні, на червнодеревних, то різбляри і то все. І він міг по-німецьки говорити, і вони обідва почали говорити по-німецьки, а то вже був 1939 рік, вже ми знали, що німець нападе на Польщу. І він казав, тату, заплатити два злотих штрафу за мене і так на тому все сі закінчило.
