Марія Процайло-Пелех
1935 р. с. Мокротин Жовківського повіту Львівського воєводства
Зв'язкова ОУН, репресована
Біограма
Народилася 1935 року в селі Мокротин Жовківського повіту Львівського воєводства (нині Львівського району Львівської області) у сім’ї Федора та Пелагії. В сім’ї було семеро дітей – 5 сестер і 2 брати.
Марія разом з сестрою Стефанією активно допомагали українському піділлю – переносили "штафетки" (таємні записки). Вони також забезпечували підпільний зв’язок з селом Нова Скварява, куди переносили медикаменти та конфіденційні повідомлення. Під час виконання одного з таких завдань Марія натрапила на облаву радянських солдатів. Маріїному батькові вдалося домогтися звільнення дівчини.
Вдома у батьків Марії була облаштована криївка, куди щоразу приходили повстанці, щоб переодягнутися та поїсти.
Одна з сестер Катерини була заміжня за повстанцем Григорієм Кутним, на псевдо "Богдан", який загинув у боротьбі з радянськими окупантами.
Старшу сестру Стефанію разом із чоловіком Михайлом Морозом радянська влада депортувала до Кемеровської області РСФСР, через залученість брата Михайла до УПА.
Брат Василь навчався у Львові в гімназії. Був зв’язковим ОУН, виконував різноманітні завдання місцевого осередку. Заарештований, утримувався у тюрмі міста Жовква. Проте згодом його звільнили.
1 січня 1950 року Марію разом із батьками заарештували. Сестрі Катерині того дня пощастило втекти під час арешту. Утримували їх спершу в Жовківській тюрмі, а згодом у Львові. Того ж року їх виселили на спецпоселення у Красноярський край, а потім Комсомольськ-на-Амурі Хабаровського краю РСФСР. Туди ж через деякий час з власної волі приїхали сестра Катерина і брат Василь, щоб жити разом з батьками. Марія працювала на лісоповалі.
1956 року вийшла заміж за Ярослава Пелеха (1931 р. н.), якого репресували за те, що його брат Володимир Пелех воював в лавах УПА і загинув в сутичці з військами НКВС в селі Гамаліївка теперішнього Пустомитівського району на Львівщині.
Родину Марії звільнили в 1954 році через статус багатодітної.
Марія з чоловіком змогли повернутись у рідне село у 1961 році.
[Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe"]
Спогади
| Оповідач: | Марія Процайло-Пелех |
| Місце запису: | с. Мокротин Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 5 лютого 2012 р. |
| Інтерв'юер: | Андрій Шиманський |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Росли ми в такому дусі, вихованому про Україну завжди, помагали партизанам, їсти носили і записки переносили, переважно з сестрою, я всюда ходила з сестрою.
Інт.: Чи пам’ятаєте, як вам перший раз прийшлося нести ту записку, чи їсти до партизанів? Чи то не пам’ятаєте?
Пам’ятаю, тому шо сестра мені дала узолок і каже: "Йди туда тою…", а ту в нас так, ми жили на присілку, наша хата була, сад був, потому город, а після городу була річка, сіножать була і тоді після сіножаті ше дорога до Скварєви Нової. А після тої дороги там ше були поля і був ліс, то так звані "гори" називалися в нас. І там була криївка в тому лісі і так ми якраз йшли тою межею, то був наш город, поле наше і там виходили партизани, там оден вийшов, забрав від нас, а ми з сестрою залишалися. Звичайно ми не йшли туда, бо нас не пускали, бо ми ше діти, але то шо ми принесли від нас забрали. Ми зачекали, потому вони нам віддали то шо вже було пусте, то було так, та багато раз ми носили з сестрою. Бо сестра як була вагітна…
Інт.: З сестрою Катериною?
Нє-нє з Стефою, а Катерина була замужем за партизаном, він тоже з Дернова, фамілія його Кунтий Григорій. І записки нам давали навіть нести, поки я до школи йшла, то я ше там і там мала занести до Мокротина і потому йшла на навчання. До Скваряви Нової, там був такий лікар чи медбрат чи хто, але він оказував людям скору поміч, шо там хто звертався до нього і знався з партизанами нашими. То я дуже часто ходила туда за медікаменти, то записку занесла, шо потрібно, то шоб він наріхтував.