
Василь Романів
22 березня 1931 р. с. Стратин Рогатинського повіту Станіславівського воєводства
14 вересня 2020 р. м. Львів
Зв'язковий ОУН, псевдо "Славко"
Біограма
Народився 22 березня 1931 року в заможній селянській сім’ї Михайла та Юлії (з дому Горбач) Романівих у селі Стратин Рогатинського повіту Станіславівського воєводства (тепер Івано-Франківського району Івано-Франківської області). Василів батько та дядько Іван у міжвоєнний час були членами ОУН під безпосереднім керівництвом Василя Івахіва.
У 1930-х роках навчався у польській початковій школі, 1939–1941 рр. – у радянській школі, 1941–1944 рр. – у семикласній середній школі. Навесні 1944 року вступив до Юнацтва ОУН, став зв’язковим під псевдо "Славко".
Протягом 1947 року навчався у восьмому класі середньої школи села Пуків, з 1948 – у дев’ятому класі у школі села Болотня Перемишлянського району Львівської області. Водночас виконував обов’язки помічника станичного ОУН на Рогатинщині. За завданням Проводу ОУН у 1949–1950 роках здобував освіту в торгово-кооперативній школі міста Станіслав (тепер Івано-Франківськ). У 1951–1956 роках навчався у Лісотехнічному інституті у Львові. У 1956–1960 роках проходив практику в місті Чарджоу Туркменської РСР (тепер м. Туркменабат у Туркменістані). 1960 року повернувся до Львова. Спочатку працював вчителем креслення у Львівській школі № 11 (тепер Львівська правнича гімназія). У 1961–1968 роках викладав у Львівському пожежно-технічному училищі, після цього – у професійно-технічному залізничному училищі, де 1990 року очолив осередок Народного руху України.
Проживав у Львові. Помер 14 вересня 2020 року.
Спогади
Оповідач: | Василь Романів |
Місце запису: | м. Львів |
Дата інтерв'ю: | 7 жовтня 2012 р. |
Інтерв'юер: | Андрій Шиманський |
Транскрипція: | Павло Артимишин |
Джерело: | Архів проекту "Локальна історія" |
Вже прийшли, то вже були букварі українською мовою. Вони казали, шо визволили від поляків, скажімо так. Українці зробили парад їм великий, коли прийшли у вересні-місяці в тридцять дев’ятому році. Браму зробили таку велику. На конях там, розумієте, в мому селі патріоти з синьо-жовтим прапором. І то все було, значить. Казали, шо нас визволили, то все. Не знали, шо дальше буде якраз. Ну а пізніше арешти почалися, то все .
Інтерв’юер: А за "перших совітів" багато людей арештували, повивозили з Вашого села?
Ну я точно не знаю. Ну десь коло 10–12 чоловік, яких були арештували. І вони десь в Сибір вивезли. Отакі дані за тих перших. Ну а пізніше вже рускі. Значить вже люди переконалися, ті арешти. Арештувати, вивозити в Сибір і так дальше за перших рускіх, вивозили то все. Вже побачили, шо вони собою являють. Значить, в Станіславі розстрілювали там. Значить, вивозили за Станіслав. Там могила велика, значить, де закопували тих людей, там могилу зараз побудували якраз. Там багато жертв за тих перших рускіх то було.