Софія Легендзевич
17 січня 1927 р. с. Шоломия Бібрського повіту Львівського воєводства
Зв'якова ОУН, педагогиня
Біограма
Народилася 17 січня 1927 року в селі Шоломия Бібрецького повіту Львівського воєводства (нині Львівського району Львівської області) в родині Романа Калиновича (1895 р. н.) та Ірини Гриневецької (1895 р. н.). Була єдиною дочкою в сім'ї. Батько працював суддею в містечку Залізці (нині село Залізці Тернопільського р-ну Тернопільської обл.). Згодом перейшов на посаду адвоката в місті Бібрка.
Через репресії, які загрожували після приходу "перших совітів", батько виїхав до міста Перемишля (тепер місто в Польщі). Там, зі спогадів Софії Легендзевич, батька вбили радянські солдати.
Мама Софії працювала вчителькою в Шоломиї. В часи радянської влади змушена була переховуватися, через посаду чоловіка. Під прикриттям працівників місцевої адміністрації жінці вдалося уникнути репресій.
У 1930-х роках Софія відвідувала дитячий садок, а згодом навчалась у школі в Шоломиї, брала участь у виставах, була чотовою спортивного товариства "Січ". У 1943 році разом з 12 місцевими дівчатами долучилася до осередку ОУН. В підпіллі передавала інформацію та переводила групи повстанців. Завдяки вдалій конспірації не була викрита радянськими каральними органами й змогла уникнути репресій. У домі Софії Легендзевич проживала певний період зв'язкова Романа Шухевича Галина Дидик
У 1944-1945 роках Софія працювала вчителькою в Шоломиї, а в 1946 році вступила на навчання до педагогічного училища у Львові. У 1947 році працювала в школі села Коцурів, а з 1948 року - в селі Малі Ланки. Там пропрацювала вчителькою 26 років.
Під час інтерв'ю жінка детально розповіла про життя в селі в міжвоєнний час, випадки полонізації та пацифікації, міжетнічні відносини, події Другої світової війни та епізоди національно-визвольного руху на Бібреччині у другій половині 1940-х років.
Проживала в місті Бібрка.
[Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe"]
Спогади
| Оповідач: | Софія Легендзевич |
| Місце запису: | м. Бібрка Львівського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 17 січня 2014 р. |
| Інтерв'юер: | Марія Сало, Віталія Пономарьова |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
В Шоломиї були люди так діяльні дуже, тому шо там був за Польщі зроблений створений "Луг", "Луг" був, а потім була "Січ". То я навіть була читова "Січі" А за Польщі був "Луг". Але я ті всі вправи вміла робити ше мала була, то вже то були які роки 36-й, 35-й, то я ті всі вправи вміла робити і дітей збирала малих і їх вчила робити то всьо.
Інт.: А якісь вірші говорилися до тих вправ?
Я вам зараз вам заспіваю прослухайте. То то "Луг" вчив, а потому за німців зробили з "Лугу" вже називали "Січ". То мене зробили навіть читовою "Січі", я вела той "Січ". Я їздила до Бібрки на науку, на тії всі навчання, шо то вчити мали потім тую "Січ" і потому в Шоломиї вчила тих січовиків. Хлопці вчили хлопців, а дівчата дівчат окремо. А то таке було за Польщі, то таке співали:
Боже великий єдиний
Боже великий єдиний
нам Україну храни,
Всі свої ласки щедроти
ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
дай доброго світу
Щастя дай Боже народу,
і многая, многая літа.
То таке вчили, а потім вчили : І шумить, - то вже танцювали –
І шумить і гуде дрібний дощик паде,
а хто ж мене молодую та й додому заведе.
Не веди ти мене, обізвався козак
на солодкім меду гуляй-гуляй дівчиноньку я додому заведу
гуляй-гуляй дівчиноньку я додому заведу.
Не веди ти мене ой я прошу тебе,
бо я злого мужа маю буде бити мене,
бо я злого мужа маю буде бити мене.
На бік хлопці на бік, бо чорну уже несе
як побачить мене з вами, то йго трастя розтрясе,
як побачить мене з вами, то йго трастя розтрясе.
То такі співали, то ми приїжджали шо все раз в місяць, ні раз в тиждень сюда і тут нас вчили то всьо шо ми мали вчити
Інт.:А хто вас вчив може прізвище пам’ятаєте?
А така була як зараз, вона була родом зі Звенигорода ї арештували за Союзу, москалі її арештували, знищили її, в тюрмі загинула. Вона сі писала Данилик, Данилик, а ім'я… Ї сестра Софія ходила зі мною до школи в Звенигороді вона була старша, Данилик. Забулам яке ім'я, Данилик писаласі, Данилик Софії тої сестра… Вона вчила нас ту.
Інт.: Багато було людей на тих навчаннях?
З кожного села приїжджали, ціла, там де тепер стадіон, де грають футбола в нас, цілий стадіон був зайнятий тими січовичками і січовиками. Хлопці були в однім місци, дівчата в другім, ту вчили хлопців, а ту вчили дівчат. І то цілий район Бібрський, то всі приїжджали на ту науку, а потім, а потім на виступ ту приїжджали.
Інт.: А розкажіть нам як відбувалися ті виступи? Як тих дітей всіх привозили сюда?
Ага, ну то то вже не дітей, то дівки були і кавалєри. Ну розставили їх, вони замаршировували на стадіон і їх розставляли рядами так як мали куда показувати ті вправи. Їх розставляли рядами і вони туто виконували, музика їм грала, вони під музику співали і танцювали. Але ше кромі того що в Бібрці виступали, потому їх возили на обласний вигляд, виступ до Львова, на обласний виступ на площі батька Сокола. Є такі у Львові площа батька Сокола чули ви чи не чули?
Інт.: Так-так, є.
То там на площі батька Сокола і там вони ше виступали… На площі батька Сокола то навіть там були січовики малі такі во як я, то я так плакала, шо я хотіла також ходити до них. Але то львівські були і діти навіть виступали з ними такі мали з молоддю з дівчатами і з хлопцями. В тих січовиках, шо я їх вчила то я була наймолодша між ними всіми між ними всіма, тими шо виступали. Я була з 27-го року а то вже такі були дівчата 25-го, з 23-го, з 22-го, з 24-го отакі во були вже старші дівчата і такі самі хлопці.
