Михайло Красуляк
1 січня 1928 р. с. Коростенко Добромильського повіту Львівського воєводства
Стрілець УПА
Біограма
Народився 1928 року в селі Коростенко Добромильського повіту (тепер на території Польщі). Батько Іван, 1896 р. н., воював в лавах УГА, мати Розалія Мандрик, 1900 р. н. В сім’ї було 7 дітей.
Закінчив 6 класів сільської школи. 1942 року долучився до Юнацтва ОУН, був зв’язковим. Згодом став стрільцем УПА. Пройшов кілька підпільних вишколів. Належав до сотні "Ластівки". Протягом 1946 року сотня "Ластівки", складом близько 90 осіб, входила до куреня Петра Миколенка - "Байди" і діяла на території Перемиського повіту. Перший бій, у якому брав участь Михайло, відбувся 1946 року проти солдатів Армії Крайової. Українські повстанці намагалися чинити опір примусовому виселенню українців з їхніх етнічних земель на території Польщі до УРСР.
Заарештований 1947 року в м. Сянок. Потрапив у засідку, на кордоні УРСР та Польщі. Боївка, до якої належав Михайло, була розбита. Утримувався в тюрмі міста Стрий протягом 8 місяців. Потім відправлений в тюрму “на Лонцького” у Львові. Там утримувався протягом 2 місяців. Зі Львова переведений в тюрму “Бригідки” міста Дрогобич для очної ставки. В Дрогобичі перебував в одиничній камері. З Дрогобича Михайла знову відправили до Львова.
1948-го засуджений на 25 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав та 10 років заслання (ст. 54-1а, 54-11, 54-1а КК УРСР). До місця ув'язнення Михайла етапували майже місяць. Покарання відбував у місті Магадан на Колимі. Там пробув 2 роки, працював на шахті. З Колими переведений в республіку Якутія. Там брав участь у повстанні політв’язнів. Працював на шахті, пізніше санітаром в операційному блоці.
Звільнений 1955 року за амністією. Реабілітований. Повернувся в місто Самбір, а 1956 року приїхав в село Добрячин Львівської області. Працював на шахтах в місті Червоноград.
Спогади
| Оповідач: | Михайло Красуляк |
| Місце запису: | с. Добрячин Сокальського району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 17 квітня 2018 р. |
| Інтерв'юер: | Ольга Галабурда, Марія Гілевич |
| Транскрипція: | Марія Гілевич |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інтерв'юер: Може пам’ятаєте чи фестин робили?
Фестин пам’ятаю, я сам бігав на фестин. Там корови пасли, така толока і там робили. Але той фестин робили для збору грошей, шоб дохід мала українська організація. Ходили збирали по селах, по хатах організатори, той крілики дав, курку дав, когута дав. А після на цьому фестині, там були будки, магазини, були такі називалися “колеса щастя”, номера були написані так як на годиннику. Стояв один дядько, там ті кури мав чи крілики, чи домашню птицю і там ше шось таке сільське. То “колесо щастя”, ставиш номер, береш білет, то як лотерея, береш білет і от той номер виграє. Він в той час крутить “колесо щастя” і стало і стоїть там на такому то номері, і він глядить: “П’ятий номер виграв. Хто має п’ятий?”. Виграв там такий то, такий то фант. І другі такі торгаші, корті торгували різними такими справами. І забави і оркестра обов’язково була, бо в нас був свій оркестр.
Інтерв'юер: А хто керував тим оркестром?
Керував той самий Михайло. Село було дуже розвинуте.
Інтерв'юер: А фестинах може продавали? Був ярмарок, продавали льоди?
Льоди був жид один, який тілько тим занімався, то був його дохід. Кожен жид нічого не робив, тілько торгував. І він мав, не було холодильників як тепер, а льох, в льоху там була тирса і в тій тирсі зимою він заготовляв лід. Він тирсою обкладав і там робився холод і тоді там зберігав собі ті льоди.