
Віра Філяк-Крокіс
29 січня 1924 р. с. Дички Рогатинського повіту Станіславівського воєводства
13 січня 2016 р. м. Львів
Членкиня Юнацтва ОУН, зв'язкова УПА на псевдо "Реня", надрайонова УЧХ Рогатинщини, політув'язнена, громадська діячка
Біограма
Народилась 29 січня 1924 року в селі Дички Рогатинського повіту Станіславівського воєводства (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області). Батьки - Іван та Агафія Філяк, в родині було троє дітей - Осип (1921 р. н.), Віра та Євгенія (1927 р. н.).
У 1932-1939 роках Віра Філяк навчалась у народній школі с. Дички, згодом у 1939-1940 роках у радянській середній школі, 1940-1941 роках - у педагогічній школі в м. Рогатин. У 1941-1943 роках здобувала освіту в торговельній школі та проходила практику в Ревізійному Союзі Українських Кооператив, де друкувала повстанські листівки.
Наприкінці 1941 року вступила до Юнацтва ОУН. У 1943 році через загрозу арешту залишила роботу і перейшла в підпілля. Загалом уся родина була в підпіллі, брат Осип був стрільцем УПА. Влітку 1941 року пройшла таємний вишкіл організаторів сітки Українського Червоного Хреста у с. Підмихайлівці Рогатинського району, після чого створювала та навчала кущі УЧХ в околицях Галича та Бурштина. Згодом виконувала обов'язки надрайоновою УЧХ Рогатинщини. В рамках діяльності організовувалися шпиталі в сільських будинках, у тому числі і в хаті батька Віри. У підпіллі отримала псевдо "Реня".
Родичів Віри було заарештовано у 1946 році та вивезено в Сибір. Батька не знайшли вдома, а мати встигла втекти з етапу. Брат Осип загинув у тому ж році в лавах УПА.
Саму Віру Філяк було заарештовано 20 травня 1947 року у Львові. Перебувала під слідством у тюрмі на Лонцького, де здійснила невдалу спробу самогубства - випила отруту та вистрибнула з вікна. Віра отримала значні травми та пошкодження, проте її врятували і продовжили допити. Півтора місяці перебувала в тюремній лікарні, після чого її перевели до в'язниці в Рогатині, згодом - до тюрми в Станіславові (тепер м. Івано-Франківськ).
20 листопада 1947 року судом Станіславова була засуджена до 10 років виправних таборів (за статтями 54-1 “а”, 54-11 - “зрада Батьківщини”, “участь у контрреволюційній організації”). Покарання відбувала у виправно-трудових таборах Челябінської та Магаданської областей РРФСР. У Челябінську робила лунки у мерзлій землі під стовпи електропередач. Далі працювала на будівництві дамби. Від 1948 року відбувала покарання на Колимі (Магадан, Нєлькоба, Вакханка), працювала на лісоповалі.
Звільнена 13 січня 1956 року, проживала на спецпоселенні в Магадані. У 1957 році повернулась в село Дички, але не мала дозволу на проживання, тому проживала в Рогатині та у Львові.
У 1950 році була нагороджена Срібним Хрестом Заслуги УПА, але нагорода була вручена Вірі Філяк лише у 2012 році.
Наприкінці 1980-х - у 2000-х роках брала активну участь в громадському житті Львова - була секретаркою Спілки політв’язнів України, у 1996-2006 роках працювала скарбівничою Ліги українських жінок. Була учасницею товариств: “Просвіта”, “Рідна школа”, “Союз українок”.
Померла Віра Філяк-Крокіс 13 січня 2016 року у Львові, у віці 91 року. Похована на Янівському цвинтарі у Львові.
Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe".
Спогади
Оповідач: | Віра Філяк-Крокіс |
Місце запису: | м. Львів |
Дата інтерв'ю: | 1 січня 2009 р. |
Інтерв'юер: | Тарас Чолій |
Транскрипція: | Богдана Тараніна, Роксолана Попелюк |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Працювала я районовою медсестрою, наскільки це можна назвати медсестрою. Бо була тільки на курсах медсестер, які вела одна єврейка-лікар. То був місячний такий інструктаж відповідний, що потім можна організувати хоча б, могли дівчата першу поміч давати. Ми після виходу… Значить після того курсу був спеціальний інструктаж, що можна передати тим по районах дівчатам. Організували, то був Бурштинський район, Рогатинський район… Ото всюди, в кожній станиці організували такі, шоби можна було і ліки організувати, діставати. Шпитальки були по селах… По хатах, коли ще можливо це було робити, і в нас були маленькі шпитальки…
Інт.: А то було в людей вдома, в хатах у господарів було?
В господарів.
Інт.: А люди не боялися ці шпитальки тримати?
Тоді люди настільки були віддані, що не боялися. Ясно, що було страшно. А в нас сидять спочатку самого, коли ше не було розконспіровано, то вдома лежали, в нас вдома ранені. І ми коло них ходили, але часто міняли, шоби всякі донощики, шоб можна було змінити місце, шоби не знайшли.