Михайло Белей

Михайло Белей

  • 23 серпня 1931 р. с. Береги Долішні Добромильського повіту Львівського воєводства
  • листопад 2020 р. р. м. Рудки Самбірського району Львівської обл.

Депортований в межах "Акції-51", учасник національно-визвольного руху, політв'язень

Біограма

Народився 23 серпня 1931 року в селі Береги Долішні Добромильського повіту Львівського воєводства (тепер у складі Польщі) в сім’ї Юрія та Марії (з дому Міджак) Белеїв. Троє братів Михайла померли малими, старший брат Теодор пішов добровольцем до дивізії “Галичина”, загинув 1944 року. Інший брат загинув в 16-річному віці через нещасний випадок в селі. Михайло був єдиним з братів, хто вижив. 

1951 року згідно з угодою між Польською Республікою і СРСР відбувся обмін ділянками державних територій площею по 480 км². Мешканців села Береги Долішні, як і інших сіл Нижньо-Устрицького району Дрогобицької області переселили до УРСР. Родину Белеїв переселили до Херсонської області. 

1953 року за зберігання релігійної, художньої та політичної літератури, виданої у Львові до 1939 року, писання портретів Тараса Шевченка, Івана Франка й митрополита Андрея Шептицького, виготовлення масок для колядників – Херсонський військовий трибунал засудив Михайла Белея, як політично небезпечного для радянського суспільства, за ст. 54 КК УРСР. Покарання відбував в Казахській РСР. Після звільнення оселився в містечку Рудки на Львівщині. 

Спогади

Оповідач: Михайло Белей
Місце запису: смт. Рудки Самбірського району Львівської області
Дата інтерв'ю: 10 листопада 2014 р.
Інтерв'юер: Роксолана Попелюк, Марія Гілевич
Транскрипція: Роксолана Попелюк
Джерело: Архів проєкту "Локальна історія"

Інтерв’юер: А німці як прийшли, як вони зовні виглядали?

-Вони багатші були, виглядали багатше. Дисципліна була велика. Дуже карали, контингента здачі були великі, то було тяжко тоже за німців. 

Інтерв’юер: А контингент який платили, чим?

-Мали зерно здавати, яйця здавати, молоко здавати, всьо здавати. Від нас дуже тягнули, вимагали, мусіли давати і навіть якщо вдома не було, то треба було купувати і здати. Було тяжко, за німців тоже режим був такий важкий. Бо тому що жорна забирали, люди не мололи собі зерна навіть вручну, тільки через мельницю, а там стягали дуже гроші великі. Людина не мала там міхів, а два-три кілограми там мала і собі змолола, як то кажуть на прожиток, а там всьо забирали.

Інтерв’юер: А нікого не вбили в селі ті німці?

-Ні, вони тільки що от дисципліну тримали, щоби був порядок, аби хтось щось не правильно не зробив, порядок не навів на подвір’ю, то били гарапами і карали там во. Порядок був, бо дуже була дисципліна велика, а так тяжко було.

Онлайн-архів усноісторичних та візуальних джерел

Локальна історія

Мультимедійна онлайн-платформа про минуле та сучасне України

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Навчально-дослідна програма кафедри історії УКУ "Українське ХХ століття"

Вічний фонд "Броди-Лев"

Вічний фонд імені Тиміша і Ґеновефи Шевчуків

© Жива Історія. Всі права захищено. 2025
Створено Abra agency