Євдокія Івахів
- 4 квітня 1921 р. с. Свистільники Рогатинського повіту Станіславського воєводства
- 4 жовтня 2016 р. с. Станимир Львівського району Львівської области
Зв'язкова ОУН, псевдо "Русалка", політув'язнена, учасниця Воркутинського повстання
Біограма
Народилася 4 квітня 1921 року у селі Свистільники Рогатинського повіту Станіславського воєводства (тепер село Світанок Івано-Франківського району Івано-Франківської області). В сім’ї Параскевії (у дівоцтві Баляновська) та Василя Клюбів було четверо дітей: Ксенія, Марія (1911 р. н.), Ганна (померла в 9-річному віці) та найменша Євдокія. Одну із сестер вивезли на примусові роботи до Третього Рейху.
Батько Євдокії під час Першої світової війни був січовим стрільцем. Помер в січні 1921 року, тобто ще до народження наймолодшої дочки. Його з братом дружини сильно побили польські жандарми, коли почули їхню розмову, де йшлося про Україну. Дядько Євдокії помер відразу, а тато прожив ще 3 місяці після побиття.
В юному віці Євдокія Клюба приєдналася до українського визвольного руху. Виконувала обов’язки зв’язкової під псевдо "Русалка", носила таємні записки та зброю, заготовляла харчі та допомагала пораненим. Одного разу дівчина отримала завдання віднести записку в село Липицю. Дівчина успішно передала інформацію, а щоб безпечно повернутися з нею відправили хлопця-зв’язкового. На зворотному шляху з Липиці їх схопили радянські військові, переодягнені в українських повстанців. Хлопця, що був з Євдокією, до смерті забили на місці, а її саму забрали до районного центру - Рогатина. Там її допитували, били, але дівчина називала імена померлих або пропалих безвісти повстанців, щоб не підставити когось з живих. Потім Євдокію перевезли до Івано-Франківська, де відбувся суд.
Підпільницю засудили до виправних робіт в трудових таборах на Воркуті. Євдокія Клюба працювала на шахті, згодом в цегельні. Була учасницею Воркутинського повстання політв'язнів 1953 року. Після звільнення з табору познайомилася з Петром Івахівим, який невдовзі став її чоловіком. Він теж був учасником руху Опору і належав до СБ ОУН, під псевдо "Вишневий". У 1957 році Петро та Євдокія Івахів повернулися в рідне село чоловіка Станимир (тепер Львівського району Львівської області).
Спогади
Оповідач: | Євдокія Івахів |
Місце запису: | с. Станимир Львівського р-ну Львівської обл. |
Дата інтерв'ю: | 26 січня 2014 р. |
Інтерв'юер: | Антін Петрівський, Галина Спільник |
Транскрипція: | Роксолана Попелюк |
Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
А було в нашім селі дві читальні, одна була "Просвіта", а друга, як то називали кооператива, що село велике, в однім кінці була читальня, а в другім селі тоже була читальня, але то вже була та сіль... Я знаю як, та як була "мама", а та "дочка", що то одно, але що було там на другім селі... На другім кінці села побудована читальня, а тут така старенька була "Просвіта".
Інтерв'юер: А хто був головою "Просвіти"?
А я того вже не скажу, бо я не пам’ятаю.
Інтерв'юер: А пам’ятаєте може були якісь українські організації ще крім "Просвіти"?
Садік тоже був від Центросоюзу, що то...
Інтерв'юер: Дитячий садочок?
Дитячий садочок.
Інтерв'юер: А ви до дитячого садочку не ходили?
Та де. То вже потому, як я була взросла, то був дитячий садок, а тоді ще де був садок...
Інтерв'юер: А які були в той період коли ви були молоді ще, якісь активні діячі українські в селі? Може пам’ятаєте.
Того також не пам’ятаю, бо то читальні були, село наше дуже було велике, то так іде село, тим боком і тим боком село, а посередині таке широке оболоня й ріка. То так гий всьо було на другім боці де я жила. Там і церква була, і читальні були, то далеко було від мене. То читальні далеко були, але сьмо ходили, всі йшли туди.
Інтерв'юер: А може пам’ятаєте, як проходили фестини у вас? Були у фестини?
Трошки пам’ятаю.
Інтерв'юер: Як то відбувалося?
Там був такий лісок, називали "грабина", коло церкви, то така, там відбувалося, відбувався той фестини. В якім то році було...
Інтерв'юер: Ну то ще за Польщі було?
За Польщі, то ще за Польщі.
Інтерв'юер: А ви брали участь у фестинах?
Та якім брала, та булам на фестині, але не брала, не грала.
Інтерв'юер: А там були якісь хори на фестинах, може танцювали?
Та всьо робили, танцювали, бавилися, то на слупа лізли.
Інтерв'юер: А що то таке на слупа лізли?
Ну а во, драпає сі по слупі, хто вилізе перший. Тоді горнець чіпали на патик і зав'язували очі і йшов бити той патик, хто розіб’є, ну так грати то на слух. Вигравали там все. Все вигравали, назбирали люди, хто грав, щось виграв.
Інтерв'юер: А може пам’ятаєте хто був керівником хору.
Ні.
Інтерв'юер: Не пам’ятаєте.
Не пам’ятаю. Пам’ятаю то що церкви хор церковний, то вже я сі вчила, то був Андрусь Люль. Люльків йому казали, але чи то фамілія Люльків, то вже пробачте, ну то я вже не скажу.
Інтерв'юер: А яка у вас церква була?
Греко-католицька.
Інтерв'юер: А якій отець? Пам’ятаєте отця?
Отців багато було. Мене хрестив Лижогубський, такий був старенький, він так і в нас вмер.
Інтерв'юер: А як його ім’я було?
Не знаю.
Інтерв'юер: Не пам’ятаєте.
І мене хрестили в кухни, во до церкви... Від церкви далі було те проборство ксєндзеве, де ксєндз жив. Мене хрестили в кухні і тую карточку, що мене хрестили на стіл під скло. І робила та, ну там уборку якась і змела ту карточку, а в книжку мене не занесли тую, в книгу метриків. І прийшлося мене до школи посилати, мене до школи, а немає метрики. Тоді ставали свідки, засвідчували ті що були хресні і знов таке саме. Я знаю чи то в того ксєндза, чи то вже в другого. І знов на кухни, і знов підложив тую карточку, і мене знов в метричну книгу. Так що я без метрики прожила. Прийшлося тоді вже, як я заслабла, прийшла, щоб до школи йти, це метрики нема. "А, я живу без школи та й вона буде, колись де сі вчили діти". Я всього два тижні до школи ходила. Отака я вчена!