Параска Трачук

Параска Трачук

  • 17 січня 1928 р. с. Хотимир Тлумацького повіту Станіславівського воєводства

Очевидиця, остарбайтерка

Біограма

Народилася 17 січня 1928 р. в родині Івана та Марії Буртник в с. Хотимир Тлумацького повіту Станіславівського воєводства (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області). Пані Параска народилася від другого шлюбу батька, так як перша дружина померла. Сім’я була багатодітною, крім Пераски були ще сини Василь, Григорій та Онуфрій і дочка Марія.

В час німецької окупації, 14-річну Параску Трачук забрали на примусові роботи до Німеччини. Німецькі військові забрали дівчину посеред ночі, везли в товарних вагонах та доправили в м. Біттерфельд. Спочатку Параску Трачук та ще двох дівчат (Ганну з її рідного села та Стефанію з с. Дроговиж на Львівщині) не охоче забирали німецькі господарі та й на фабриці для них роботи теж не було, адже дівчата були надто юні. Коли всіх інших розібрали, дівчата потрапили до фермера, його обидва сини були на війні і держава надавала йому безплатні робочі руки. Крім дівчат у його домі працювали польські військовополонені.

Пропрацювавши тут 5 місяців та зносивши одяг привезений з дому, дівчата вирішили поїхати шукати порятунку на арбайзанті (біржа праці). Тут вони пожалілися на важкі умови роботу та їжу не придатну до споживання і попросили перевести їх до когось іншого. Там їм сказали, що зараз немає вільних місць і відправили назад. Проте через деякий час все ж з’явилося вільне місце і Параску Трачук перевели до іншого господаря в якого вже було легше працювати та жити.

Після завершення воєнних дій Парасці Трачук все ж вдалося повернутися до рідного села. Під час повернення змушена була пройти фільтраційні заходи та допити радянської влади.

Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe".

Спогади

Оповідач: Параска Трачук
Місце запису: с. Хотимир Івано-Франківського району Івано-Франківської області
Дата інтерв'ю: 1 липня 2016 р.
Інтерв'юер: Юрій Пуківський
Транскрипція: Роксолана Попелюк
Джерело: Архів проєкту "Локальна історія"

Інт.: А може пам’ятаєте як в 39-му році, як Польща розпалася?

Ну

Інт.: І прийшли тоді ті «совіти»?

Руські, ті хто прийшли були руські і словаки, тутка, бо вони якось разом воювали і вони сюда прийшли і та і всьо, та й прийшли, та й вже тихо. Тогди що школа була оден рік у нас прийшла, стали руську мову вчити, вчителі одні, поляки вже повтікали геть, вже поляків не було, декотрі поприходили. Навіть був такий раз, був сі бояв бути священиком, та й пішов, переписавсі і вчителював. Ну але довго я не була, бо це 40-го, 41 –й, а 42-й мене забрали до Німеччини.

Інт.: А вже прийшли німці ще перед тим, так?

Так.

Інт.: А як німці прийшли пам’ятаєте?

Та як не пам’ятаю, пам’ятаю. О, наші вже пару були йшли в коменданти, що з нашого села чоловіки, то поліцаї, вони були такі строгі, ой Боже, та мене вночи забрали. Тоді забрали нас 37-ро з села, 37-ро людей. А жидів вже були побили. Вони 41-го прийшли і жидів побили, то страшне. Жидів з Коломиї, звідти то дорогов, а ми жили, ту недалеко як цвинтар, то це видко було, так попри гостинець, то вели, діти маленькі, то всьо побрали та й повели.

Онлайн-архів усноісторичних та візуальних джерел

Локальна історія

Мультимедійна онлайн-платформа про минуле та сучасне України

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Центр дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Гуманітарний факультет УКУ

Навчально-дослідна програма кафедри історії УКУ "Українське ХХ століття"

Вічний фонд "Броди-Лев"

Вічний фонд імені Тиміша і Ґеновефи Шевчуків

© Жива Історія. Всі права захищено. 2025
Створено Abra agency