Інтелігенти в с. Розвадів Жидачівського повіту Станіславівського воєводства

Іван Карпинець (1898 – 1954) – історик, музеєзнавець. Батькохудожниці  Ірини Карпинець.

У 1918–1920 рр. воював у складі УГА. У 1923 р. закінчив Львівський таємний університет, з 1923 по 1928 рр. навчався на філософському факультеті Львівського університету. У 1932 здобув ступінь доктора філософії.

Від 1929 р. вчителював у приватних школах Львова, від 1936 р. працював у бібліотеці НТШ. Засновник (у 1937 р.) і керівник (до 1939) Музею воєнно-історичних пам'яток НТШ.1939–1940 рр. – інспектор комісії з охорони пам'яток культури Львівської області. З 1940 р. – науковий співробітник Львівського відділення Інституту історії України АН УРСР.

У1941–1944 рр. – архіваріус Львівського архіву, у 1946–1948 рр. – співробітник Інституту історії АН УРСР (Київ). З 1948 р. – викладач німецької мови у Львівському зооветеринарному, з 1950 р. і до смерті — у Львівському торгово-економічному інституті. Досліджував економічну і військову історію Галичини ХVІІІ–ХІХ ст., військову історію західноукраїнських земель 1914–1920 рр. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 13. У Львові встановлено меморіальну дошку, його ім'ям названо вулицю.

Йосафат (Йосиф) Федорик (1897 — 1979) — василіянин, підпільний єпископ Української греко-католицької церкви, доктор богослов'я.

Йосиф Федорик народився в Ярославі у сім'ї залізничника Романа Федорика та Розалії Раделіцької. Незабаром родина переїхала до Стрия.

У 1918 р. Йосиф закінчив Стрийську гімназію і того ж року вступив до Львівської духовної семінарії, яку закінчив у 1921 р. і відразу вступив до Василіянського Чину, в якому прийняв чернече ім'я Йосафат. 

У 1924—1928 рр. вивчав теологію в Римі, здобув ступінь доктора богослов'я. 18 квітня 1926 р. склав довічні чернечі обіти, а 1 січня 1928 р. прийняв священиче рукоположення з рук єпископа Ісаї Пападопулоса. Викладав філософію і богослов'я в Добромильському (1928—1930) і Кристинопільському (1931) монастирях. У 1931—1936 рр. провадив місійну діяльність на Підляшші. У 1937—1938 рр. був катехитом при Лаврівському монастирі. З 1939 р. — ігумен у Перемишлі. З 1941 р. по 1944 р. був катехитом в українській гімназії у Холмі. З березня 1944 р. — ігумен Золочівського монастиря.

Виступав проти "возз'єднання" УГКЦ з РПЦ, автор листа до Раднаркому УРСР від духовенства Золочівського деканату. Заарештований 5 вересня 1945 р. за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР на 6 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Донлагу МВД в м. Сталіно. 25 березня 1947 р. — Верховний Суд СРСР скасував вирок.

У 1948 р. повернувся до Львова, пройшов бухгалтерські курси, працював бухгалтером у с. Жабиня Зборівського району Тернопільської області та підпільно душпастирював до 1950 року, налагодив контакти з греко-католицьким та римо-католицьким духовенством, надсилав пакунки ув'язненим священикам. У 1950 році знову повернувся до Львова, де працював бухгалтером. 28 березня 1952 р. вдруге заарештований, вирок за ст. 54-1а КК УРСР на 25 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Воркуті, а згодом в Новокузнецьку Кемеровської обл., 18 березня 1960 р. — звільнений зі спецпоселення у м. Бішкек (Киргизстан), Караганда (Казахстан).

У 1964 р. — таємно хіротонізований єпископом Олександром Хірою як екзарх на Центральну Азію. 1967 р. — повернувся до України в м. Трускавець. 1 травня 1974 р. в с. Вільхівці Жидачівського району Львівської області таємно хіротонізував Павла Василика.

Помер 28 грудня 1979 р. в Стрию. Похований біля батьків на Стрийському цвинтарі.