Марія Олійник
1924 р. с. Холоїв Радехівського повіту Тернопільського воєводства
Учасниця національно-визвольного руху, репресована
Біограма
Народилася 1924 року в містечку Холоїв Радехівського повіту Тернопільського воєводства (нині село Вузлове Шептицького району Львівської області). Батько Олексій Шайнога (1900), мама Юстина Лисай (1899). В сім'ї було 6 дітей: Катерина, Марія, Євгенія (померла маленькою), Ярослава, Володимир та Роман.
В часі Другої світової війни та активного періоду національно-визвольного руху Марія носила їсти повстанцям у село Бабичі та сусідні місцевості. Загалом сім'я Шайноги, як і багато їхніх односельців допомагали українському підпіллю.
8 листопада 1944 року Марію разом з батьком заарештували. Протягом місяця їх утримували у внутрішній в'язниці міста Радехів. Тоді ж сестру Катерину арештували, через приналежність чоловіка Михайла Козака до УПА. Її разом з дворічним сином Євгеном та батьками на Святвечір 1945 року депортували на спецпоселення до Архангельської області, РСФСР. Там впродовж трьох років вони жили в дерев'яних бараках та працювали на лісоповалі. Ярославу і Романа переховали сусіди, а Володимиру вдалося дорогою втекти з вагона поїзда та повернутися додому.
Власне Марію з Радехова відправили до Львова в Замарстинівську тюрму, де під час слідства проводили жорстокі допити та били. На "Замарстинові" Марію утримували протягом року. Потім жінку етапували до Києва в табір, а вже звідти до Харкова. В Харкові працювала на польових роботах, потім в підсобному господарстві. За браком доказів жінку звільнили у 1947 році.
[Інтерв'ю оцифровано в рамках проєкту "Жіночі голоси Другої світової війни" за підтримки Європейського Союзу за програмою "House of Europe"].
Спогади
| Оповідач: | Марія Олійник |
| Місце запису: | с. Вузлове Шептицького району Львівської області |
| Дата інтерв'ю: | 12 лютого 2017 р. |
| Інтерв'юер: | Ігор Гілевич |
| Транскрипція: | Марія Гілевич, Роксолана Попелюк |
| Джерело: | Архів проєкту "Локальна історія" |
Інт.: Так само в вас тут була читальня за Польщі?
Була.
Інт.: А про читальню шо ви пам’ятаєте? Де вона знаходилася? Які вистави були?
Та читальня була коло тої старої церкви там.
Інт.: Тої дерев’яної?
Так і була деревляна читальня. Ой то на в тій читальні натанцювалась, я вже трошки підросла, а я дуже любила танцювати, то я в тій читальні, шораз ми в тій читальні були.
Інт.: Ще тоді за Польщі?
Та.
Інт.: Но і розкажіть скільки там кімнат було? Яке там в інтер’єрі шо цікавого?
Там одна кімната була і сцена була така. О кімната велика і туда була сцена, шо там виступали.
Інт.: А шо то вам якісь танці робили чи то шо було?
То танці були, шонеділі були танці, то я любила йти на ті танці.
Інт.: І шо то треба було шось платити тим музикам за ті танці?
Ну може там платили, але білєти треба було брати, йдеш на танці тре було мати білєт.
Інт.: По скільки він тоді міг бути ґрошів?
Та то 20 ґрошів було. Я як пішла танцювати, но а я ше такий підросток був, а там були старші каваліри вже і дівчата. Вони зі своїми дівчатами танцювали. Бо то так був такий танец пара вперед і так пара вперед пара вперед, та й зійшлосі на мене, а я ше во така була підросла. А такий файний хлопець, старший вже…і тепер грає музика до буфету. І той хлопец бере мене до буфету. Но а я стидаласі вже, бо самі старші дівки, а чого ж я пішла туда? І він вибирати собі чоколяду. Та й я взяла собі таку маленьку чоколяду, думаю скаже велику взяла, о вже якийсь підросте і вже мені таку велику чоколяду. Та я взяла ту чоколяду і пішла, втікала звітам, бо самі старші дівчата, а чого ж я там пішла?
